Інститут відшкодування збитків є одним із основних способів захисту цивільних та господарських прав. Водночас найбільш складною для практичного застосування формою збитків традиційно залишається упущена вигода.

Протягом двох десятиліть вимоги про упущену вигоду в господарських спорах ґрунтувалися одночасно на ст. 22 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) та ст. 224, 225 Господарського кодексу України (далі – ГК України). Ця ситуація змінилася з 28 серпня 2025 року, коли ГК України втратив чинність, а правовідносини, які ним регулювалися, з цієї дати регулюються ЦК України.

Варто зауважити, що скасування ГК України знімає давню доктринальну дискусію щодо неузгодженості понять: ст. 224 ГК України зазначала про неодержані «доходи», а ст. 225 ГК України – про «неодержаний прибуток», хоча в податковому праві це різні категорії. Тепер єдиною нормою залишається п. 2 ч. 2 ст. 22 ЦК України, яка оперує лише поняттям «доходи».

1. Поняття упущеної вигоди та правові підстави її стягнення

Відповідно до ч. 2 ст. 22 ЦК України збитками є, зокрема, доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене. При цьому законодавець прямо відмежовує упущену вигоду від реальних збитків, пов’язаних зі знищенням або пошкодженням речі, а також із витратами, понесеними або необхідними для відновлення порушеного права.

Ключовими нормами, що регулюють стягнення упущеної вигоди, є: ст. 22 ЦК України (поняття збитків, принцип повного відшкодування); ст. 611, 623 ЦК України (відшкодування збитків як наслідок порушення зобов’язання, тягар доведення розміру, врахування заходів кредитора); ст. 614, 616 ЦК України (вина, зменшення збитків через вину кредитора); ст. 624 ЦК України (співвідношення збитків і неустойки); ст. 1166, 1173–1174 ЦК України (недоговірна шкода).

Крім загальних норм, ЦК України містить низку спеціальних підстав відшкодування збитків, зокрема у зв'язку з недійсністю правочину (ч. 2 ст. 216, ст. 229-233), розірванням договору внаслідок його істотного порушення (ч. 5 ст. 653), наданням неправдивих запевнень щодо договору (ст. 650-1), а також відшкодування збитків у межах окремих видів договорів. До складу таких збитків також може входити упущена вигода, а її стягнення підпорядковується загальним правилам ст. 22 ЦК України.

2. Склад правопорушення та розподіл обов’язку доказування

Упущена вигода є формою цивільно-правової відповідальності. Тому для її стягнення потрібен повний склад правопорушення, а саме:

1.        протиправна поведінка особи (боржника), тобто така, що порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи (така поведінка може виявлятися у прийнятті неправомірного рішення або у неправомірній поведінці – діях чи бездіяльності);

2.      збитки, заподіяні такою особою, тобто матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права та (або) применшенні немайнового блага тощо;

3.      причинний зв’язок між протиправною поведінкою особи та збитками, який виражається в тому, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки – наслідком такої поведінки;

4.      вина боржника.

Такий підхід відповідає позиції, викладеній у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 30.09.2021 у справі № 922/3928/20. Аналогічну правову позицію викладено й у постанові КГС ВС від 30.03.2021 у справі № 908/2261/17.

За загальним правилом розподілу обов’язку доказування саме позивач повинен довести протиправність поведінки відповідача, наявність збитків та їх розмір, а також причинний зв’язок між протиправною поведінкою та збитками. Натомість відповідач має довести відсутність своєї вини, оскільки законодавством закріплена презумпція вини особи, яка порушила зобов’язання (ст. 614 ЦК України), і особа звільняється від відповідальності лише в разі, якщо доведе відсутність своєї вини.

3. Реальність доходу та відмежування від комерційного ризику

При вирішенні питання щодо відшкодування упущеної вигоди Верховний Суд послідовно вимагає, щоб доходи не були абстрактними, не ґрунтувалися на гіпотезах і прогнозах, а мали чітке документальне обґрунтування. Наявність теоретичної можливості отримати дохід ще не є підставою для його стягнення. 

Згідно з постановою КГС ВС від 30.03.2021 у справі № 908/2261/17 збитки – це об’єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує її інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у неодержаних кредитором доходах, які він одержав би, якби зобов’язання було виконано боржником. Неодержаний дохід (упущена вигода) – це рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб’єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення.

У тій самій постанові суд розмежував упущену вигоду та комерційний ризик: підприємницька діяльність здійснюється на власний ризик, тому суд має встановити, чи є наслідки, на які посилається позивач, упущеною вигодою, чи вони є результатом власних комерційних прорахунків суб’єкта господарювання. Неотриманий дохід підлягає відшкодуванню лише тоді, коли він є прямим наслідком протиправної поведінки відповідача.

4. Критерії визначення розміру упущеної вигоди

У постанові КГС ВС від 10.03.2026 у справі № 924/622/23 (924/483/24) зазначено, що вимоги про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди мають бути належним чином обґрунтовані, підтверджені конкретними підрахунками і доказами про реальну можливість отримання позивачем відповідних доходів, не отриманих через винні дії відповідача. При визначенні розміру упущеної вигоди слід керуватися такими критеріями її розрахунку (обчислення): 1) звичайні обставини (умови цивільного/господарського обороту); 2) розумні витрати; 3) компенсаційність відшкодування збитків. Суд наголосив, що першочергове значення має критерій звичайних обставин, за яких кредитор мав достатні очікування на отримання відповідного доходу.

Із критеріїв розумних витрат і компенсаційності випливає, що до стягнення може бути заявлена не вся сума, яку кредитор отримав би за договором, а лише та її частина, що залишилася б після вирахування витрат на її отримання. Тому, наприклад, вразливою є поширена практика заявляти до стягнення повну ціну неукладеного чи невиконаного договору, зокрема з податком на додану вартість. ПДВ не є доходом платника, а є податковим зобов'язанням, яке позивач сплатив би до бюджету. 

Водночас складність точного розрахунку не повинна ставати підставою для відмови в позові. Верховний Суд у постанові від 30.09.2021 у справі № 922/3928/20 зазначив, що в разі неможливості точно встановити розмір упущеної вигоди (не факт її наявності, а саме розмір) суд, керуючись принципом справедливості, має визначити розмір збитків з урахуванням усіх обставин справи.

Так, однією з умов при визначенні розміру упущеної вигоди є дотримання ч. 4 ст. 623 ЦК України, згідно з якою при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання. Якщо дохід не отримано через недбалу поведінку самого кредитора, упущена вигода не відшкодовується. Водночас суд, керуючись загальними принципами повного відшкодування збитків, справедливості та розумності, має найбільш повно відновити порушене право кредитора, але запобігти його безпідставному збагаченню (постанова ВС від 20.12.2018 у справі № 916/2740/17).

5. Предмет доказування у справах про стягнення упущеної вигоди

Таким чином, у справах про стягнення упущеної вигоди предмет доказування охоплює щонайменше такі обставини:

1.        протиправна поведінка відповідача (порушення ним права позивача, вимог закону чи умов договору, зокрема невиконання або неналежне виконання обов'язку);

2.      наявність у позивача конкретної можливості отримати дохід та реальність його отримання за звичайних обставин;

3.      причинний зв’язок між поведінкою відповідача та неотриманням доходу;

4.      вина відповідача;

5.      заходи, вжиті кредитором для отримання доходу;

6.      розрахунок розміру неотриманого доходу у тому числі за вирахуванням витрат, які позивач мав би понести для його отримання.

На практиці успіх такого позову залежить насамперед від якості розрахунку: він має спиратися на первинні документи, вираховувати витрати й податки та показувати, що дохід був реальним за звичайних умов обороту, а не лише бажаним. Крім того, позивач має довести, що дохід не отримано саме через протиправну поведінку відповідача, а не внаслідок власного комерційного ризику.

Ураховуючи вимоги судової практики до доведення упущеної вигоди та її розміру, підготовка такого позову потребує ретельного аналізу доказової бази та обґрунтованості розрахунку ще до звернення до суду. Щоб уникнути відмови в позові через те, що не доведено реальної можливості отримати дохід або помилки в розрахунку, доцільно заздалегідь отримати професійну консультацію — звертайтесь за юридичною консультацією за телефоном +38 (097) 247 07 88 або пишіть на office@axelo.com.ua.

AXELO може надати правовий супровід щодо оцінки перспектив стягнення упущеної вигоди, формування доказової бази, перевірки обґрунтованості розрахунку збитків, підготовки претензій і позовних заяв та представництва інтересів у суді.