НОВІ ПОЗИЦІЇ ВЕРХОВНОГО СУДУ ЩОДО СТРОКІВ ОСКАРЖЕННЯ ТА ЗАСТОСУВАННЯ ФІНАНСОВИХ САНКЦІЙ: ПОСТАНОВА ВЕРХОВНОГО СУДУ ВІД 08 СІЧНЯ 2026 РОКУ У СПРАВІ № 580/10048/24 ТА ПОСТАНОВА ВЕРХОВНОГО СУДУ ВІД 21 КВІТНЯ 2026 РОКУ У СПРАВІ № 160/21729/24
Embedded Files
Оскарження податкових повідомлень-рішень залишається одним із ключових інструментів захисту майнових інтересів платників податків у відносинах з контролюючими органами. Результати податкової перевірки можуть бути оскаржені не лише з підстав незгоди з висновками контролюючого органу щодо встановлених порушень. Не менше правове значення мають дотримання порядку прийняття та направлення рішень, правильність визначення строку звернення до суду, а також наявність правової підстави для застосування фінансових санкцій.
Верховний Суд сформулював відповідні правові позиції у двох постановах. У Постанові Верховного Суду від 08 січня 2026 року у справі № 580/10048/24 розглянуто порядок обчислення строку звернення до суду після завершення процедури адміністративного оскарження та вимоги до підтвердження дати отримання платником рішення за результатами розгляду скарги. У постанові від 21 квітня 2026 року у справі № 160/21729/24 визначено правові наслідки скасування індивідуального акта контролюючого органу, який слугував підставою для застосування фінансової санкції.
Нижче наведено зміст зазначених правових позицій та їх значення для правозастосовної практики.
a. Строк звернення до суду після адміністративного оскарження податкового повідомлення-рішення становить один місяць.
У справі № 580/10048/24 ТОВ «Сантехбудконструкція» оскаржувало податкові повідомлення-рішення від 12 квітня 2024 року, попередньо скориставшись процедурою адміністративного оскарження. Рішенням ДПС України від 04 липня 2024 року у задоволенні скарги було відмовлено. Позов до суду товариство подало 10 жовтня 2024 року, стверджуючи, що рішення ДПС отримало лише 10 вересня 2024 року. Контролюючий орган, натомість, наполягав, що надіслав рішення поштою, а лист повернувся у зв'язку із закінченням строку зберігання.
Верховний Суд у цій справі звернувся до положень пунктів 56.18 та 56.19 статті 56 Податкового кодексу України та зазначив: «за пунктом 56.19 статті 56 ПК України у разі коли до подання позовної заяви проводилася процедура адміністративного оскарження, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов'язання протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті».
Суд також послався на правовий висновок, сформований у Постанові Верховного Суду від 26 листопада 2020 року у справі № 500/2486/19, відповідно до якого пункт 56.19 статті 56 ПК України є спеціальним щодо частини четвертої статті 122 КАС України та має перевагу в застосуванні у податкових спорах щодо оскарження податкових повідомлень-рішень та інших рішень контролюючих органів про нарахування грошових зобов'язань після використання процедури адміністративного оскарження.
Таким чином, для податкового повідомлення-рішення, яке було попередньо оскаржене в адміністративному порядку, застосовується спеціальний місячний строк звернення до суду.
b. Дата отримання рішення ДПС за результатами адміністративного оскарження повинна бути підтверджена належними доказами
Окремим предметом дослідження у справі стало визначення початкового моменту перебігу зазначеного місячного строку. Верховний Суд, застосувавши правову позицію Великої Палати Верховного Суду у справі № 500/2276/24, зазначив, що до предмета доказування належить встановлення обставин закінчення процедури адміністративного оскарження та підтвердження дати отримання платником податків рішення за результатами розгляду скарги. Перебіг строку звернення до суду обчислюється саме з цієї дати.
Верховний Суд звертає увагу, що дата отримання такого рішення повинна бути підтверджена належними та допустимими доказами, оскільки саме від неї починається відлік строку для звернення до суду після закінчення процедури адміністративного оскарження.
У цій справі контролюючий орган посилався на те, що рішення ДПС України від 04 липня 2024 року було направлено товариству 04 липня 2024 року та повернулося без вручення 20 липня 2024 року. Однак суди попередніх інстанцій не встановили, чи було відповідне поштове відправлення направлено саме позивачу та коли воно було направлене. Як зазначив Верховний Суд, контролюючий орган на підтвердження цих обставин надав лише фотокопію довідки Укрпошти, у якій не було інформації про отримувача листа, а ідентифікатор поштового відправлення був зазначений не повністю. Крім того, контролюючий орган не надав ані оригіналу поштового відправлення, ані квитанції чи касового чека, які б підтверджували його направлення товариству.
Верховний Суд зазначив, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б достеменно підтвердили факт надіслання Товариству рішення ДПС України про результати розгляду скарги від 04.07.2024 № 20342/6/99-00-06-01-03-06, як-то: фіскальний чи касовий чек про відправлення поштового відправлення, реєстр згрупованих поштових відправлень, опис вкладення, належним чином засвідчена копія рекомендованого поштового відправлення, яке містить зазначення адресата та дату його відправлення, довідка відділення поштового зв'язку про вручення (невручення) поштового відправлення адресату.
Отже, при вирішенні питання про додержання чи пропуск строку звернення до суду встановленню підлягає не лише дата прийняття ДПС України рішення за результатами розгляду скарги, а й обставини його направлення платнику податків та отримання останнім. Обов'язок доведення факту та дати надіслання рішення покладається на контролюючий орган і має бути підтверджений належними та допустимими доказами відправлення і вручення (невручення) поштового відправлення. За відсутності таких доказів підстави вважати процедуру адміністративного оскарження закінченою, а строк звернення до суду — таким, що розпочав перебіг, відсутні; недоведеність цих обставин не може тлумачитися на користь висновку про пропуск платником строку звернення до суду.
c. Індивідуальний акт, визнаний протиправним, не діє з моменту його прийняття
У справі № 160/21729/24 ТОВ «Алкогольно-безалкогольний комбінат Дніпро» оскаржувало рішення ГУ ДПС у Дніпропетровській області від 15 липня 2024 року про застосування фінансових санкцій у розмірі 8 207 253 грн. Підставою для застосування санкції слугував висновок контролюючого органу, зроблений за результатами фактичної перевірки, про зберігання алкогольних напоїв у місцях, не внесених до Єдиного державного реєстру місць зберігання алкогольних напоїв.Водночас судами встановлено, що відповідні місця зберігання були виключені з Єдиного державного реєстру на підставі розпорядження ДПС України від 19 січня 2024 року № 36-р/л «Про виключення місць зберігання», прийнятого до проведення фактичної перевірки. Таким чином, вимога про застосування фінансової санкції ґрунтувалася на індивідуальному акті контролюючого органу, законність якого була предметом самостійної оцінки.
Верховний Суд, застосувавши правову позицію, викладену в Постанові від 31 серпня 2018 року у справі № 822/1815/16, зазначив, що визнання індивідуального акта незаконним (протиправним) має наслідком його недійсність з моменту прийняття, а не з дати набрання чинності відповідним судовим рішенням. Скасування такого акта є наслідком визнання його незаконним та зумовлює неможливість застосування цього акта з моменту його видання.
Наведений висновок має істотне практичне значення. Оскільки протиправний індивідуальний акт не породжує правових наслідків з моменту його прийняття, відпадають і всі юридичні факти, що ґрунтувалися на такому акті, у тому числі висновки перевірки, сформовані на його підставі. Отже, встановлення обставини незаконності акта, який був підставою для фіксації порушення, виключає можливість подальшого застосування до платника податків пов'язаних із цим актом негативних наслідків.
d. Фінансова санкція не може ґрунтуватися на акті, який визнано незаконним
Обґрунтовуючи свою позицію, Верховний Суд звернувся до принципу належного урядування та відповідної практики Європейського суду з прав людини. Суд виходив із того, що державні органи, які не запроваджують або не дотримуються встановлених ними ж процедур, не повинні мати можливості отримувати вигоду від власної протиправної поведінки чи уникати виконання покладених на них обов'язків. У цьому контексті Верховний Суд застосував правову позицію, за якою ризик будь-якої помилки державного органу має покладатися на державу, а її негативні наслідки не можуть бути перекладені на особу, якої така помилка стосується.
Виходячи з наведеного, Верховний Суд дійшов висновку, що втрата чинності актом індивідуальної дії, на якому ґрунтувалися владні управлінські рішення щодо застосування штрафних санкцій, нівелює будь-які правові наслідки, що з нього випливали. Відповідальність не може ґрунтуватися на акті, який визнано незаконним.
Наведені висновки Верховного Суду мають значення насамперед для перевірки двох питань, а саме строку звернення до суду та правової підстави для застосування санкції. Таким чином, під час оскарження результатів податкових перевірок потрібно перевіряти не лише висновки, викладені в акті перевірки, а й порядок направлення рішень контролюючого органу, докази їх отримання та підстави, на яких ґрунтується притягнення платника до відповідальності.
Детальніше ознайомитися з:
Постановою Верховного Суду від 08 січня 2026 року у справі № 580/10048/24;
Постановою Верховного Суду від 21 квітня 2026 року у справі № 160/21729/24.
18.08.2026
Google Sites
Report abuse