ЧИ МОЖНА ЗАСТОСУВАТИ ПЕРЕВАГИ МІЖНАРОДНОГО ДОГОВОРУ ЗА ЕЛЕКТРОННОЮ ДОВІДКОЮ ПРО РЕЗИДЕНТСТВО НЕРЕЗИДЕНТА: ПОСТАНОВА ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КАСАЦІЙНОГО АДМІНІСТРАТИВНОГО СУДУ У СПРАВІ № 160/5435/25 ВІД 01 ВЕРЕСНЯ 2026 РОКУ
Embedded Files
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду (далі – «Верховний Суд») розглянув питання щодо форми довідки про податкове резидентство нерезидента, яка подається податковому агенту для застосування положень міжнародного договору України про уникнення подвійного оподаткування.
Спір виник між ТОВ «АКСОР ІНДАСТРІ» та Державною податковою службою України у зв’язку з індивідуальною податковою консультацією від 22.01.2025 № 350/ІПК/99-00-21-02-03, у якій контролюючий орган виходив із того, що положення Податкового кодексу України не передбачають можливості використання довідки про податковий статус нерезидента, наданої в електронному вигляді.
Верховний Суд дійшов висновків, які мають практичне значення для українських компаній, що здійснюють виплати на користь нерезидентів та застосовують положення міжнародних договорів України про уникнення подвійного оподаткування.
a. Підставою для застосування міжнародного договору є підтвердження податкового резидентства нерезидента.
Відповідно до пункту 103.2 статті 103 Податкового кодексу України особа (податковий агент) має право самостійно застосувати звільнення від оподаткування або зменшену ставку податку, передбачену відповідним міжнародним договором України на час виплати доходу нерезиденту, якщо такий нерезидент є бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу (якщо відповідна умова передбачена міжнародним договором) і є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України. У разі отримання синдикованого фінансового кредиту особа (податковий агент) застосовує ставку податку, передбачену відповідним міжнародним договором України, на дату виплати процентів або інших доходів, отриманих із джерел в Україні, учасникам синдикату кредиторів з урахуванням того, резидентом якої юрисдикції є кожен учасник синдикованого кредиту, та пропорційно до його частки у межах кредитного договору, за умови що він є бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу, незалежно від того, виплата здійснюється через агента чи напряму.
Згідно з пунктом 103.4 статті 103 Податкового кодексу України підставою для звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України є подання нерезидентом з урахуванням особливостей, передбачених пунктами 103.5 і 103.6 цієї статті, особі (податковому агенту), яка виплачує йому доходи, довідки (або її нотаріально засвідченої копії), яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України, а також інших документів, якщо це передбачено міжнародним договором України.
Отже, для застосування передбаченої міжнародним договором пільги або зниженої ставки податку податковий агент повинен мати документальне підтвердження статусу нерезидента як податкового резидента відповідної держави.
b. Податковий кодекс України не вимагає виключно паперової форми довідки про податкове резидентство.
Відповідно до пункту 103.5 статті 103 Податкового кодексу України довідка видається компетентним (уповноваженим) органом відповідної країни, визначеним міжнародним договором України, «за формою, затвердженою згідно із законодавством відповідної країни», і повинна бути належним чином легалізована та перекладена відповідно до законодавства України.
Саме ця норма стала ключовою у спорі. Верховний Суд погодився з висновком судів попередніх інстанцій, що норми Податкового кодексу України імперативно не установлюють, що довідка про підтвердження податкового резидентства має бути надана нерезидентом виключно у паперовій формі. Суд також звернув увагу, що Податковий кодекс України «не містить положення про обов’язковий паперовий формат такої довідки, а лише вимагає надання довідки компетентним органом відповідної країни за формою, затвердженою згідно із законодавством відповідної країни».
Якщо законодавство відповідної держави передбачає видачу сертифіката податкового резидентства в електронній формі, то вимога про отримання додатково паперового примірника не може обґрунтовуватися лише посиланням на статтю 103 Податкового кодексу України, оскільки така вимога безпосередньо цією нормою не встановлена. Крім того, пункт 103.5 статті 103 Податкового кодексу України пов’язує належність довідки з тим, що вона видається компетентним (уповноваженим) органом відповідної країни та за формою, затвердженою згідно із законодавством цієї країни.
Таким чином, для оцінки належності довідки необхідно враховувати не лише її форму, а насамперед те, ким, у якому порядку та відповідно до законодавства якої держави її видано.
с. Електронний документ є оригіналом документа за умови наявності необхідних реквізитів.
Верховний Суд окремо наголосив, що відповідно до статті 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги». Юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму (статті 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг»).
Зазначена позиція Верховного Суду має практичне значення при використанні документів, виданих компетентними органами іноземних держав. Електронна форма документа не є самостійною підставою для визнання його копією чи відмови у прийнятті такого документа.
d. Іноземний електронний підпис також може визнаватися в Україні.
Окрему увагу Верховний Суд приділив питанню визнання іноземного електронного підпису. Згідно зі статтею 38 Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», електронні довірчі послуги, що надаються відповідно до вимог нормативно- правових актів, що регулюють відносини у сфері електронних довірчих послуг в іноземних державах, визнаються в Україні електронними довірчими послугами того самого виду, за умови що кваліфікований надавач електронних довірчих послуг іноземної держави відповідає вимогам цього Закону, що підтверджується центральним засвідчувальним органом (або засвідчувальним центром - у разі надання електронних довірчих послуг у банківській системі України та на ринках небанківських фінансових послуг, державне регулювання та нагляд за діяльністю на яких здійснює Національний банк України, а також при наданні платіжних послуг).
Верховний Суд прямо зазначив, що електронні довірчі послуги не можуть визнаватися недійсними лише через те, що вони надані відповідно до вимог нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері електронних довірчих послуг в іноземних державах. Отже, відсутність українського електронного підпису на документі, виданому компетентним органом іншої держави, сама по собі не означає, що такий документ не може мати юридичного значення в Україні. Питання визнання відповідного електронного підпису та електронних довірчих послуг має вирішуватися відповідно до спеціального законодавства.
e. Для документів, виданих у державах Європейського Союзу, законодавство передбачає спеціальний механізм визнання електронних довірчих послуг.
Верховний Суд звернув увагу на пункт 6-1 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», яким до взаємного визнання між Україною та Європейським Союзом електронних довірчих послуг передбачено визнання в Україні, зокрема, результатів надання кваліфікованих електронних довірчих послуг європейськими кваліфікованими надавачами.
Ці положення важливі для практики документообігу українських компаній з контрагентами з Європейського Союзу, оскільки дозволяють оцінювати юридичну силу електронного документа та електронного підпису з урахуванням спеціального механізму визнання європейських електронних довірчих послуг.
Таким чином, постанова Верховного Суду підтверджує, що під час застосування міжнародних договорів України про уникнення подвійного оподаткування електронна форма довідки про податкове резидентство не може сама по собі бути підставою для відмови у застосуванні передбаченого таким договором звільнення від оподаткування або зниженої ставки податку. Український податковий агент може використовувати електронну довідку про податкове резидентство нерезидента, якщо вона належним чином видана компетентним органом відповідної держави та відповідає вимогам українського законодавства і застосовного міжнародного договору.
Детальніше ознайомитися з Постановою Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 01 вересня 2026 року у справі № 160/5435/25.
07.10.2026
Google Sites
Report abuse