Сьогодні пропонуємо до ознайомлення як приклад виявленого ухилення від сплати грошового зобов’язання з податку на доходи фізичних осіб рішення Верховного Суду від 23 травня 2022 року у справі № 810/3116/18.

23 травня 2022 року Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду розглянув касаційну скаргу платника на рішення Київського окружного адміністративного суду від 10 січня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2019 року у справі № 810/3116/18 за позовом платника до Головного управління Державної податкової служби у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Предмет спору

Предметом спору є визначення правильності нарахування податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб, військового збору та податку на додану вартість з продажу нерухомого майна протягом 2013-2015 років. Основна юридична дилема полягає у визначенні, чи вважати діяльність позивача підприємницькою.

Позиція Позивача

Позивач, не зареєстрований як фізична особа-підприємець, аргументує, що його податкові зобов'язання повинні визначатися відповідно до підпункту 168.2.1 пункту 168.2 статті 168 Податкового кодексу України (ПКУ), а не за ставкою, передбаченою пунктом 177.1 статті 177 ПКУ -- 15 %. Так само, за твердженням позивача, у контролюючого органу не було правових підстав для нарахування йому суми податкових зобов'язань з податку на додану вартість (далі - ПДВ) з вартості проданих квартир, так як він, не будучи суб'єктом підприємницької діяльності, не зобов'язаний реєструватися платником цього податку та сплачувати його. 

Позиція Відповідача

Відповідач (контролюючий орган) стверджує, що систематичний продаж нерухомості позивачем відповідає критеріям підприємницької діяльності, згідно з пунктом 14.1.277 ПКУ, тому застосування ставки згідно із статтею 177 ПКУ є законним.

Рішення судів попередніх інстанцій

Суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили рішення на користь контролюючого органу, розглядаючи діяльність позивача як підприємницьку. Рішення ґрунтувались на аналізі систематичності та цілеспрямованості дій позивача, враховуючи юридичні норми статті 177 ПКУ., а тому правомірно застосував до спірних правовідносин норми податкового законодавства, що регулюють оподаткування фізичних осіб-підприємців. 

Висновок Верховного Суду 

Рішення Верховного Суду

Постановою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від  04.12.2023 у справі № 480/4636/19 касаційну скаргу позивача залишено без задоволення; рішення Сумського окружного адміністративного суду від 09.12.2020 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 19.08.2021 залишено без змін.

Верховний суд погодився з висновками контролюючого органу, що діяльність позивача для цілей оподаткування має кваліфікуватися саме як підприємницька, до нього мають бути застосовані правові наслідки як до особи зі статусом «фізичної особи – підприємця», що обумовлює застосування до отриманого позивачем доходу правил оподаткування, встановлених статтею 177 ПК України, а формальне не зазначення позивачем у межах спірних правовідносин відповідного правового статусу, за умови існування вказаних сутнісних критеріїв, не може бути підставою для звільнення від оподаткування здійснюваної ним діяльності у встановленому податковим законодавством розмірі.

Обґрунтування Верховного Суду 

Суди в питаннях оподаткування (зокрема, доходів, отриманих позивачем за відповідний податковий період, обов`язку зареєструватись платником податку на додану вартість та утримувати з таких операцій ПДВ на загальних підставах) мають виходити з того, що відсутність у особи відповідного правового статусу у таких правовідносинах через нехтування встановленими законодавчими вимогами та відсутністю правового механізму примусу, не може слугувати перешкодою для застосування до отриманого позивачем доходу правил оподаткування, встановлених статтею 177 ПК України. 

Так, законодавець, формулюючи зміст статті 177 ПК України, з огляду на загально-правовий принцип добросовісності не міг передбачати таку протиправну поведінку платника податку, який ігноруватиме положення чинного податкового законодавства і здійснюватиме по своїй суті підприємницьку діяльність в межах спірних правовідносин не як фізична особа – підприємець, при цьому маючи такий правовий статус у перевіряючий контролюючим органом період.

Судом касаційної інстанції наголошено, що вказана поведінка позивача вказує на те, що така особа створює умови, які не можуть мати на меті чогось іншого, крім невиконання вимог податкового законодавства (зокрема, уникнення виконання податкового обов`язку). Фактично особа таким чином штучно створює умови для непоширення на неї вимог статті 177 ПК України щодо порядку оподаткування доходів від господарської діяльності фізичних осіб – підприємців. Такі дії вчиняються цілеспрямовано, мета яких – невиконання податкового обов`язку шляхом мінімізації податкових зобов`язань зі сплати ПДФО та ПДВ.

Постанова Верховного Суду від 23 травня 2022 року (справа № 810/3116/18) за посиланням.