Правовий коментар адвоката, юриста AXELO Олег Огоновський на питання: «Чому законопроєкт № 4303 «Про стимулювання розвитку цифрової економіки в Україні» небезпечний для ІТ-галузі України«.

«15.07.2021 року Верховна Рада України в цілому підтримала законопроєкт № 4303 «Про стимулювання розвитку цифрової економіки в Україні«. Даним документом в Україні вводиться спеціальний правовий режим для ІТ-індустрії, про який давно говорять і який оповитий активним супротивом з її боку. Більше того, навіть голосування за цей законопроєкт супроводжувалося протестами та бурхливою незгодою з боку ІТ-спільноти безпосередньо під стінами Парламенту. Що ж стало причиною такого масштабного невдоволення?

Давайте спробуємо розібратись.

Так, нова схема діяльності у рамках механізму «Дія City» передбачає особливий порядок оподаткування та співпраці із замовниками для фахівців у сфері ІТ, а також певні преференції для тих ІТ-компаній, які стануть резидентами цього проєкту.

Насамперед, йдеться про так звані «гіг-контракти», які, у перспективі, повинні замінити схему співпраці розробників у статусі ФОП із замовниками. Для таких осіб передбачається зниження ставки ПДФО з 18% до 5%. Додатково також із доходу кожного фахівця сплачуватиметься військовий збір у розмірі 1,5%, а остаточно доповнить податкове навантаження ЄСВ у розмірі 22% від мінімальної заробітної плати, установленої законом. Проте, слід відзначити, що такі пропозиції не викликали особливого захвату серед представників ІТ-спільноти, оскільки схема співпраці через ФОП показала себе доволі непогано і стала одним із каталізаторів інтенсивного росту галузі протягом останніх років. Відтак для багатьох здалося логічним запитання, про те, для чого такі «нововведення» для галузі, яка демонструє стабільний приріст? Проте, чіткої та не покритої завісою «необхідності контролю держави над життям суспільства» відповіді на нього наразі немає.

Крім цього, особливістю даного контракту буде те, що в ньому визначатимуться певні соціальні гарантії та порядок їх надання, що робить такий контракт своєрідним «гібридом» класичного трудового договору та договору цивільно-правового характеру. Припускаємо, що це також викличе додаткові проблеми, оскільки договір буде одночасно регулюватися двома великими галузями права, що неминуче створить додаткові суперечності та неузгодженості при тлумаченні тих чи інших положень «гіг-контракту», адже, наприклад, для будь-якого фахівця в галузі права викликає щонайменше подив ідея поєднати в одному документі соціальні гарантії та договірне регулювання наданих послуг.

Держава ж, у свою чергу, гарантує незмінність та стабільність умов «Дія City» протягом 25 років з моменту його запровадження. Однак, з іншого боку, слід розуміти, що до відповідного пакету законів у будь-який момент можуть бути внесені доповнення чи модифікації і така гарантія виявиться не надто хорошим запобіжником від чергової зміни вектору правлячих політичних кіл Парламенту, які завжди будуть лобіювати власні та наближені до них бізнесові інтереси.

Також законопроєктом надається гарантія від державного примусу щодо набуття статусу резидента «Дія City», однак зберігається процедура втрати резидентства за певні правопорушення чи невідповідність вимогам цього проєкту. Водночас, виникають обґрунтовані побоювання щодо того, чи не стануть ті компанії, які не увійдуть до експерименту «Дія City», своєрідними «вигнанцями», до яких буде прикута максимальна увага контролюючих органів із усіма подальшими наслідками, які з цього випливають.

Таким чином, наразі питання про доцільність та перспективи успішності такого масштабного проєкту залишається відкритим і достатньо дискусійним, оскільки лише практика зможе показати наскільки необхідним був такий «експеримент» із тією галуззю національної економіки, яка чи не найбільше розвивається і складає левову частку українського ВВП. Відтак, наразі нам залишається лише тримати руку на пульсі подальших змін та оперативно на них реагувати.»